Proverbs 29

Ти нас положи́в супере́чкою нашим сусідам, і насміхаються з нас неприя́телі наші. 1Боже Савао́те, — приверни́ нас, і хай засяє обличчя Твоє, — й ми спасемось! 2Виногра́дину Ти переніс із Єгипту, Ти вигнав наро́ди — й її посадив, 3Ти ви́порожнив перед нею,— і закорени́ла коріння своє, й перепо́внила край, 4гори покрилися тінню її, а ві́ття її — Божі ке́дри, 5аж до моря галу́зки її посилаєш, а па́рості її — до ріки́! 6Але́ нащо вилім зробив Ти в горо́жі її, — і всі нищать її, хто прохо́дить дорогою? 7Гризе її вепр лісови́й, і звіри́на польова́ виїдає її! 8Боже Саваоте, — вернися ж, споглянь із небе́с і побач, і відві́дай цього́ виногра́дника, 9і охорони його, якого насадила прави́ця Твоя, і галу́зку, яку Ти для Себе зміцни́в! 10В огні виногра́дина спалена, відтята, гинуть від сва́ру обличчя Твого, — 11нехай буде рука Твоя над мужем Твоєї прави́ці, на лю́дському сині, якого зміцнив Ти Собі! 12А ми не відступимо від Тебе, Ти нас оживи́ш, і ми будемо Ім'я́ Твоє кликати! 13Господи, Боже Саваоте, приверни́ нас, і хай засяє обличчя Твоє, — й ми спасе́мось!
14

Для дириґента хору. На ґітійськім знарядді. Аса́фів.

15 16Співайте Богові, нашій тверди́ні, покли́куйте Богові Якова, 17заспівайте пісню, і заграйте на бу́бні, на ци́трі приємній із гу́слами, 18засурмі́ть у сурму́ в новомі́сяччя, на по́вні в день нашого свята, 19бо це право Ізраїлеві, Зако́н Бога Якова! 20На сві́дчення в Йо́сипі Він учинив його, як пішов був на землю єгипетську. Почув був там мову, якої не знав: 21„Раме́на його Я звільнив з тягару́, від коша́ його ру́ки звільнились. 22Ти був кликав у недолі, — й я ви́дер тебе, Я відповідаю тобі в укритті громові́м, Я ви́пробував був тебе над водою Мери́ви. Се́ла. 23Слухай же ти, Мій наро́де, і хай Я засві́дчу тобі, о Ізраїлю, — коли б ти послухав Мене: 24нехай бога чужого у тебе не буде, і не кланяйся богу сторонньому! 25Я — Господь, Бог твій, що з кра́ю єгипетського тебе вивів, відчини свої уста — і Я їх напо́вню! 26Але́ Мій народ не послухався був Мого голосу, не згодився зо Мною Ізра́їль, — 27і Я їх пустив ради впе́ртости їхнього серця, — нехай вони йдуть за своїми пора́дами!